Хто і як міг потрапити у модерну лікарню Білінських

Пацієнтам лікарні Святої Параскеви пощастило, сотню років тому, щоб потрапити у лічницю імені Білінських, на території якої зараз розташований сучасний медичний центр, довелося би пройти цілий квест. Отже, повернемося у кінець ХІХ століття. Теперішня вулиця Смаль-Стоцького знаходилася на окраїні Львова і звалася Gródecko-Polna. На початку літа 1891 року за участі духовенства, благодійників та місцевої знаті тут заклали наріжний камінь для будівництва першого корпусу «Закладу для невиліковно хворих та виздоровлюючих християн імені Антонія і Валерії Білінських». У знак подяки засновникам вулицю переназивають на вулицю Bilińskich за рішенням міської ради від 18 червня 1891 року.

За рекордний час за гроші Білінських споруджують перший корпус. Над проєктом працювало архітектурне бюро, очолюване Юліаном Гохберґером. 1893 починають приймати перших пацієнтів. Антоній Білінський помер через 2 роки після відкриття лічниці. Всі свої багатства він скерував на підтримання шпиталю і заповів наступникам зберегти назву «Заклад для невиліковно хворих та виздоровлюючих християн імені Антонія і Валерії Білінських» навічно. Також у заповіті йшлося про обо’язкове збереження таблички з іменами його засновників. На щастя, попри всі історичні перепитії, ця табличка зараз височіє над входом у відреставрований корпус, де розташувався call-центр, конферен-зал та адміністрація МЦ Святої Параскеви.

У шпиталі все було продумано до дрібниць і в плані архітектури, і в плані комфорту. За рівнем вважається одним із найкращих закладів такого типу у Європі. Приміщення обладнані санвузлами, освітлюються світильним газом, обігріваються кахельними печами. Ліжка укомплектовані солом’яними матрацами та пір’яними подушками. Обов’язки медсестр виконують черниці ордену Святого Павла, які мешкають безпосередньо у лічниці.

У львівських газетах з’являються оголошення про прийом охочих у заклад. Але потрапити, виявляється, нелегко, треба бути достатньо бідним і достатньо хворим, щоб утримуватися за кошти Білінського. Поселення у лічниці відбувається на конкурсній основі, потенційні пацієнти мають надати довідку про невиліковну хворобу, свідоцтво про хрещення і довідку про бідність, яку видавали у львівському магістраті і церковних установах.

Тих, хто пройшов конкурсний відбір, селили в палати, де жило від 4 до 10 осіб. В окремих випадках надавали одномісні та двомісні. Хворі дотримувалися певного розпорядку дня і мали обов’язки, як-от відвідування ранкової меси чи вечірнього богослужіння.

При лікарні знаходився лікар, капелан, згадані черниці, а ще кухарі, пекарі, пралі, робітничі. Харчували пацієнтів двічі на день, приносити з собою їжу не дозволяли. Була категорична заборона на алкоголь і куріння у будівлях.

Згодом у шпиталі, в якому одночасно могло перебувати 31 чоловік і 29 жінок, почали приймати не лише бідноту, а й заможних людей. Багаті пацієнти перебували за рахунок інших установ або своїх родин.

Серед відомих пацієнтів закладу – акторка і театральна режисерка Анна Гостинська, Марія Ридиґєр, дружина лікаря Людвіка Ридиґєра, львівський батяр на прізвисько Дурний Ясь. Кілька пацієнтів, незважаючи на свій стан, досягли 100-річного віку. Про підопічних шпиталю Білінських розкажемо у наступних матеріалах.

Стаття не може бути використана для встановлення діагнозу і не замінює консультацію лікаря. Самолікування може бути небезпечним для вашого здоров’я.