Процес встановлення діагнозу: кроки пацієнта та дії лікаря

Спостерігаючи будь-які симптоми та ознаки нездужання, ми звертаємося до лікаря-терапевта або до лікаря вузької практики (гастроентеролога, ЛОРа, проктолога, гінеколога тощо). На шляху з’ясування причин поганого самопочуття ми часто потрапляємо до лікаря, що проводить діагностику – зазвичай це лікар-радіолог, лікар-ендоскопіст, або лікар вузької спеціальності, котрий володіє діагностичними методами.

Як не «заблукати» між лікарями, вирішуючи проблеми зі здоров’ям ми розповімо у нашій статті, а також дамо відповіді на поширені запитання.

Діагност і лікар вузької спеціальності – це робота в дуеті

Щоб правильно поставити діагноз лікареві зазвичай потрібні додаткові обстеження: лабораторні або інструментальні, такі як УЗД (ультразвукова діагностика), КТ (комп’ютерна томографія), МРТ (магнітно-резонансна томографія), ендоскопія (обстеження стравоходу, шлунка та кишківника за допомогою зонда) тощо. Щоб виявити деякі захворювання в гінекології, урології, проктології чи гастроентерології, взагалі неможливо обійтися без діагностичних процедур. Завдяки обладнанню та знанням лікаря ми тепер можемо отримати візуалізацію органів (побачити їх на екрані монітора або плівці), оцінити їхню структуру та розміри, виявити патологічні зміни – вся ця інформація важлива, щоб в подальшому обрати правильну тактику лікування.

Тому після консультації лікаря вузької спеціальності ми потрапляємо до діагностичного кабінету. В окремих випадках лікуючий лікар одразу в своєму кабінеті проводить діагностику, якщо володіє методами діагностики, наприклад, УЗД в гінекології чи УЗД серця в кардіології тощо.

Лікар, який проводить діагностику перед обстеженням розпитує про скарги та мету візиту, ознайомлюється з медичною документацією, скеруванням на обстеження від лікуючого лікаря та визначає об’єм обстеження. Коли є скерування від лікуючого лікаря та медична документація, це зкаря-діагноста?

Наша порада – в жодному разі не шукайте одразу відповіді на свої питання в інтернеті. Варто прийти на повторну консультацію до свого лікаря, який на основі усіх обстежень окреслить вам план необхідних дій.

Чому інколи діагностичних обстежень недостатньо?

Кожне з діагностичних обстежень має свої переваги та обмеження, часто вони доповнюють одне одного. У діагностично нескладних випадках, можливо, достатньо лише одного методу. В інших - потрібний багатосторонній огляд. Обстеження завжди починають з найменш шкідливих і найбільш простих методів, як, наприклад, ультразвукове обстеження. Однак дуже часто це ж УЗД розглядають як метод скринінгу, що дає змогу запідозрити хворобу, але не завжди є переконливим щодо можливого походження проблеми. У таких випадках необхідна допомога більш інформативних, але й дорожчих методів, як КТ, МРТ. Однак і вони не завжди можуть дати вичерпні відповіді на діагностичні запитання, тоді лікарі використовують біопсію або діагностичну лапароскопію.