Місце Сили – сильні люди: хірург і бджоляр Петро Шев’як

Хірурга-онколога Петра Шев’яка вирізняє швидка хода і заклопотаний погляд, у роботі він чіткий і сконцентрований. Та під час спілкування з пацієнтами випромінює тепло і турботу, лікаря цінують не лише за професіоналізм, а за людяність і небайдужість, – не огрубіти і зберегти чуйність у професії досить складно. Петро Іванович опікується багатьма процесами у Медичному центрі Святої Параскеви – працює тут майже десятиліття. Є керівником хірургічного напряму, виконує адміністративну роботу, вчить студентів-інтернів та з найбільшим захопленням розповідає саме про лікарську практику, якою займається з 1997 року. Лікар спеціалізується на складних хірургічних втручаннях, використовуючи сучасні методи та технології, як-от мініінвазивні та лапароскопічні техніки.

Розповідаючи свою історію, Петро раз за разом відволікається на телефонні дзвінки від студентів та колег. На життя спершу мав зовсім інші плани –збирався стати юристом та через серпневий путч і хитку політичну ситуацію родина відмовила від цього рішення. 1991 року поїхав вчитися на лікаря у Мордовію. «На другому курсі з’явилася можливість перевестися на юридичний, та на той момент я вже упевнився у своєму виборі. Мені легко давалося навчання – я розумів для чого і для кого це все. Дорога додому займала багато часу і якось нудьгуючи на вокзалі скористався послугою, де комп’ютер за датою народження генерував ким ти ніби-то був у позаминулому житті. Мені випало, що я знахар із Мексики.» – Петро згадує історію із хитрою посмішкою, – «Хоча магічне мислення не притаманне, та сприйняв як знак, що рухаюся правильно».

Петро Шев’як у студенські роки отримував задоволення від навчання, багато практикувався і переймав досвід у старших колег. З третього курсу працював на швидкій у ролі фельдшера, що додало ентузіазму. Згодом прийняли із дружиною рішення повернутися додому. За словами хірурга, найулюбленіше у роботі, це виходити з операційної після вдалої операції. Халат розвівається як у супермена і ти усвідомлюєш, що врятував життя, вплинув на хід історії. Він дуже цінує, що поруч сильна команда, яка злагоджено працює і розуміє одне одного з півслова. Це заряджає, підтверджує думку, що знаходишся на своєму місці і робиш корисну справу. Але навіть у найбільших медичних світил бувають погані дні, невдалі рішення, що можуть дуже дорого коштувати. Багатьох це демотивує, люди не витримують навантаження і перекваліфіковуються на менш енергозатратні напрями. Та коли успіхи переважають, а помилки сприймаються як цінні уроки і спонукають до правильних висновків, то вдається уникнути вигорання.

Петро Іванович, задумливо вдивляючись у вікно, де раз у раз проходять відвідувачі, додає: «Я вибираю наш медцентр не тільки як лікар, а й як пацієнт. Всі питання можна вирішити в одному закладі: КТ, МРТ, лабораторні дослідження, ендоскопія...

По онкології надаємо весь спектр послуг за винятком променевої терапії. Сучасне обладнання. Вмотивовані працівники. Нова лікарня облаштована за німецькими технологіями. У нас найкраща стерилізаційна у Львові. Чим старіший заклад, тим більший ризик внутрішньо-лікарняних інфекцій. У відділі репроцесингу усвідломлюєш, що жодна небезпека не прошмигне. Що мені подобається в роботі медцентру? Завжди є рух і розвиток. От зараз запустили новий продукт – Програму контролю жовчнокам’яної хвороби. Пропонуємо пакетне обстеження і чіткий план дій в залежності від показань. Це захворювання може роками протікати безсиптомно, але раннє обстеження дозволить попередити ускладнення». Задумавшись додає: «Комусь може здаватися, що приватна медицина – дорого, але то міф. Ще маємо радянський пережиток – очікування людей, що все має бути дешево і безкоштовно, та за якість потрібно платити. У багатьох медзакладах досі прийнятна “обов’язкова подяка” у кишеню для лікарів і медиків, тому як порахувати виходить одне на одне, просто пацієнт на старті не в курсі у скільки йому обійдеться “безплатне лікування”. У нас все прозоро, чітко і врегульовано: людина платить у касу, медцентр сплачує податки, забезпечує гідні умови та лікування».

На питання що Петра Івановича тішить і заряджає поза межами лікарні, повітря враз стає медовим від його посмішки. Пристрасть хірурга-онколога – бджолярство. Тримає у Львові пасіку на 20 пнів. Це ще одна випадкова невипадковість у житті. Одного разу на дачу прилетів «у гості» рій та й лишився. Петро почав спілкуватися з іншими пасічниками, переймав досвід. Коли йде до бджіл, то залишає телефон, всі турботи і зосереджується на своїх підопічних. Це його віддушина і ще одне місце сили. «У лікарні я допомагаю людям ставати здоровішими, а на пасіці – роблю життя солодшим», – підсумовує лікар і поспішно виходить з кабінету, у лікарняному вулику ще багато справ, де потрібен його досвід і життєва мудрість.

Стаття не може бути використана для встановлення діагнозу і не замінює консультацію лікаря. Самолікування може бути небезпечним для вашого здоров’я.